Рубрика: Сторінка психолога

Адаптація до ДНЗ

Адаптація – це пристосування організму до умов зовнішнього середовища.

Як ми можемо прогнозувати адаптацію?

Є фактори ризику, які впливають на перебіг адаптації та викликають ускладнення у її процесі. Такими факторами є:

· ускладнення при пологах;

·  маса тіла дитини при народженні менше 2500 гр.;

·  часті інфекційні захворювання дитини;

·  невідповідність домашнього і дитсадкового режимів;

·  відхилення в фізичному та психічному розвитку дитини;

·  відсутність навичок самообслуговування;

·  конфлікти між батьками;

·  зловживання батьків алкоголем;

·  низький культурний і освітній рівень батьків;

·  чоловіча стать дитини:

·  неправильне домашнє виховання.

При наявності у дитини 4 і більше факторів ризику існує ймовірність ускладненого протікання адаптаційного періоду.

Розрізняють три ступені адаптації: легкий, середній і важкий.

                Легкий ступінь адаптації
За легкої адаптації впродовж місяця у дитини нормалізується поведінка. Малюк починає спокійно чи радісно ставитися до дитячої групи. Настрій бадьорий, проявляє зацікавленість довколишнім, у поєднанні з незначним ранковим плачем. Апетит погіршується, проте не дуже і на кінець першого тижня стає звичайним, сон поновлюється протягом 10-15 днів.
Стосунки з рідними за легкої адаптації у дитини не порушуються, малюк легко прощається вранці, швидко відволікається, його цікавлять й інші дорослі, він доволі активний, але не збуджений. До дітей в групі може бути байдужим або зацікавленим. Інтерес до навколишнього поновлюється впродовж 2-3 тижнів з допомогою дорослого.
Мова загальмовується, але дитина відгукується і виконує певні прохання чи вказівки дорослого. До кінця першого місяця поновлюється активне мовлення.
Зниження захисних сил організму значно не виражено і до кінця 2-3 тижня відновлюється. Хворіє не більше разу на місяць, тривалістю не більше десяти днів, без ускладнень.

                Середній ступінь адаптації
Під час адаптації середнього ступеня порушення в поведінці і загальному стані дитини виражені виразніше і триваліше. Сон нормалізується лише через 20-40 днів, якість сну теж незадовільна. Апетит поновлюється в такі самі строки. Настрій нестійкий впродовж всього місяця, значно знижується активність: малюк стає плаксивим, малорухливим, не намагається досліджувати нове оточення, не використовує набутих раніше побутових навичок. Мова або не використовується, або знижується. У грі дитина також не застосовує набутих навичок, гра ситуативна. Всі ці зміни тримаються протягом 5-6 тижнів.
Ставлення дитини до близьких – емоційно-збуджене (плач, крик під час розлучення). Ставлення до дорослих вибіркове. Ставлення до дітей, як правило, байдуже, проте може бути й зацікавленим.
Захворюваність – до двох разів, терміном не більше 12 днів, без ускладнень. Вага не змінюється або дещо знижується. З’являються ознаки невротичних реакцій: вибірковість у ставленні до дорослих і однолітків, спілкування лише за певних умов.

                Важкий ступінь адаптації
Особливу тривогу викликає стан важкої адаптації. Дитина починає тривалий час і важко хворіти, одне захворювання майже без перерви змінює інше, захисні сили організму підірвані і вже не виконують своєї ролі – не запобігають численним інфекційним захворюванням, з якими постійно доводиться стикатися малюку. Це несприятливо позначається на його фізичному і психічному розвиткові.
Інша форма перебігу важкої адаптації – неадекватна поведінка дитини, яка межує з невротичним станом. Дитина погано засинає, сон короткий, скрикує, плаче уві сні, прокидається зі слізьми. Сон чутливий, короткий. Апетит погіршується сильно і надовго, дитина може відмовлятися від їжі або блювати за спроби її нагодувати, можуть виникати функціональні порушення випорожнень, безконтрольні випорожнення.
Під час періоду неспання дитина пригнічена, не цікавиться оточенням. Ставлення до дітей відчужене, однолітків уникає або проявляє агресію. Ставлення до близьких емоційно-збуджене, позбавлене практичної взаємодії. Не реагує на запрошення взяти участь у будь-якій діяльності. Мовою не користується або простежується затримка мовленнєвого розвитку на значний період. Немає настрою, дитина тривалий час плаче, напружено стискає у кулачку носову хустинку чи домашню іграшку. Нам, дорослим, важко усвідомити ступінь її страждань.

Слід пам’ятати, що дитина, яка бурхливо виражає свій протест проти нових умов криком, голосним плачем, вередуванням, чіпляється за маму, падає в сльозах на підлогу, незручна і бентежлива для батьків і вихователів, проте викликає менше хвилювань у дитячих психологів і психіатрів, ніж дитина, яка ціпеніє, стає байдужою до того, що з нею відбувається, до їжі, мокрих штанців, навіть холоду. Така апатія є типовим проявом дитячої депресії.

    Дитина плаче при розставанні з батьками?
” Розповідайте дитині, що цікавого чекає його в дитячому саду (зустріч із друзями, цікава книга, нові пісні й танці, гарні іграшки)
” Будьте спокійні, не проявляйте перед дитиною свого занепокоєння
” Дайте дитині із собою улюблену іграшку або якийсь предмет із дому (можна покласти в кишеню куртки будь-який “секрет” – навіть звичайний великий ґудзик)
” Придумайте та відрепетируйте кілька різних способів прощання (погладжування по спинці, повітряний поцілунок, “секретне слово”)
” Будьте уважні до дитини, коли забираєте його з дитячого саду (розпитайте, чим він займався, похваліть його малюнок або виріб)
” Демонструйте дитині свою любов і турботу (скажіть, що весь день думали про нього, планували спільні заняття на вечір)
” Головне – будьте терплячими!

Рубрика: Сторінка психолога  Відгуки закриті

Підготовка дитини до школи

                             (рекомендації для батьків майбутнього першокласника)

  1. Частіше, в позитиві розмовляйте з дитиною про школу, шкільне життя. Поясніть, що роль учня, це новий етап її дорослішання, її розвитку, розширення її свободи і відповідальності.
  2. Не залякуйте труднощами, які чекають малюка у школі, а формуйте у нього готовність до їх подолання. Щасливий не той хто не має проблем, а той, що вміє їх вирішувати.
  3. Частіше звертайте увагу дитини на її зовнішній вигляд, підтримуйте хороші вчинки, наприклад, спроби допомагати вам.

4.  Розвивайте у сина чи дочки навички самообслуговування (вмиватися,
чистити зуби, користуватися туалетом, одягатися, доглядати одяг, акуратно
їсти).

5. Привчіть дитину лягати спати та вставати у певний час (лягати спати не пізніше
дев’ятої години вечора, вставати о сьомій годині ранку).

6.   Заохочуйте малюка до малювання кольоровими олівцями, фломастером,
фарбами, письма ручкою.

  1. Прищеплюйте дитині дбайливе ставлення до книжок, олівців, зошитів, фломастерів. Навчіть її правильно гортати сторінки.
  2. Підтримуйте інтерес до пізнання нового, заохочуйте малюка до набуття нового досвіду, обміну з вами враженнями від зробленого почутого, побаченого сьогодні. Виділіть для цього ЗО хвилин щодня вашого дорогоцінного часу.
  3. В будь – якій конфліктній ситуації не принижуйте гідності дитини, прагніть заохотити її до відповідальної поведінки.
    1. З розумінням ставтесь до вимог вихователя, вчителя, не критикуйте його в присутності дитини.

11. Не втручайтеся в справу, якою зайнята дитина, якщо вона не просить про допомогу.

  1. Якщо дитині важко і вона готова прийняти вашу допомогу, обов’язково допоможіть їй.
  2. Поступово передавайте дитині право на прийняття рішень, що стосуються її особистих справ та діліться з нею відповідальністю за наслідки цих рішень.
  3. Якщо поведінка дитини викликає у вас негативні чи позитивні емоції- скажіть їй про це. Говоріть від себе про свої почуття і свої думки щодо поведінки дитини.
  4. Не вимагайте від дитини неможливого, співставляйте власні очікування з реальними віковими можливостями дитини.
  5. Правила (права, обов’язки, обмеження, вимоги, заборони) обов’язково повинні бути в житті дитини, але щоб їх не було забагато і вони були гнучкими. Правила для дитини, а не дитина для правил. Правила дорослим необхідно узгодити між собою.
  6. Інтонація з якою повідомляється вимога чи заборона скоріше доцільніша дружньо-пояснююча ніж загрозливо-наказова.
  7. Здійснюючи покарання дитини ефективніше позбавити її бажаного, ніж зробити їй погано. Пам’ятайте, що основними причинами поганої поведінки дітей є боротьба за увагу, боротьба за самоствердження проти надмірної батьківської влади і опіки, бажання помсти за образу, втрата віри у власний успіх.
  8. Створюйте в сім’ї простір любові, адже дитині потрібна любов не тільки до неї, їй життєво необхідна любов між батьками. Чим сильніший простір любові тим, природніше відбувається розвиток дитини – вона росте як дерево, якому достатньо і води і сонця.

Проблеми соціалізації та збереження психічного здоров’я дошкільників

        Одне з основних завдань психолога в дитячому навчальному закладі є допомога дитині під час адаптації до дитячого садка. Здатність почуватися комфортно за відсутності близьких дорослих залежить передусім від психологічного віку дитини. Спочатку дитина пов’язана з матір’ю міцними узами залежності: вона тулиться до мами, вимагає щоб та завжди була поруч, грається спокійно тільки в її присутності, періодично перевіряє, чи на місці її «зона безпеки». На третьому році життя характер стосунків з батьками змінюється. Дитина менше орієнтується на безпосереднє фізичне спілкування з матір’ю, а прагне певною мірою партнерських взаємин із батьками. З установленням  певної дистанції між дитиною та її батьками стає можливим відвідування нею дитячого садка. Проте не в усіх дітей хронологічний та психологічний вік збігається. Дитині може бути і чотири роки, а за рівнем розвитку самостійності вона ще не переросла період психологічної залежності від матері. Другою причиною ускладнень адаптації до нових умов може бути надмірна чутливість нервової системи, внаслідок чого дитина надто вразлива, хворобливо реагує на будь-яку невизначеність ситуації. Така реакція часто набуває психосоматичного характеру: весь період адаптації тоді пов’язаний з частими захворюваннями, поганим самопочуттям.

Дуже часто проблеми адаптації дитини до дитсадка виникають унаслідок невдалих педагогічних впливів на нього. Такі проблеми можна попереджати або розв’язувати через роботу психолога з вихователем та батьками. Так, чимало труднощів приносить неврахування дорослими егоцентричної пізнавальної позиції дитини. Ця позиція притаманна молодшим дошкільникам і поступово зникає до початку школи в процесі розумового, психічного та емоційного розвитку особистості. Егоцентрична позиція полягає в тому, що дитина ставить себе у центр всього, що відбувається навкруги. Наприклад, діти вважають, що будь-яка людина думає в даний момент про те ж саме, що й вони. Тому свою розповідь вони можуть почати з середини, сподіваючись, що співрозмовник знає про що йдеться. Егоцентрична позиція зумовлює високу навіюваність дошкільника: так само, як він приписує свої думки іншим, він може «заражатися» чужими оцінками, ставленнями та почуттями. Якщо всім смішно – дитина сміється, якщо всі обурені вчинком кіногероя – дитина ладна його побити. Отже, для того щоб дитина через свій егоцентризм могла перейнятися позитивним ставленням до дитсадка, контекст, в якому про нього згадують, має бути емоційно-позитивним, пов’язаним з успіхами дитини, а не з її невдачами. Дуже часто в процесі виховання дитини не враховується її потреба в любові( у дошкільника ця потреба має свою специфіку «мене люблять якщо я хороший»).  Однією з проблем над вирішенням якої працює психолог, вихователі та батьки є прояви психологічного неблагополуччя дитини.       Такими проявами можуть бути емоційні розлади, невротичні реакції, психосоматичні захворювання, затримка психофізичного розвитку, гальмування пізнавальних потреб(діти стають недопитливими, байдужими), збіднення ігрової діяльності (такі діти грають дуже одноманітно, сюжети їхніх ігор відтворюють не професійні стосунки дорослих, як у здорових дітей, а ті психологічні проблеми, що тривожать дитину). Діти у стані психологічного неблагополуччя гірше їдять, сплять, у них переважають негативні емоції. Негативні емоційні  стани залежно від темпераменту дитини можуть формуватися на фоні збудження (тоді дитина стає імпульсивною, дратівливою, агресивною) або на фоні гальмування (що проявляються у тривожності, скутості, пригніченості тощо). З такою психологічно неблагополучною дитиною дуже важливо налагодити доброзичливі стосунки, всіляко проявляти свою любов до неї, тактовне розуміння і впевненість в її силах. Будь-які присоромлення або незадоволення тільки погіршують її емоційний стан і підсилюють невротичні прояви. І навіть якщо останні з часом зникають, наслідки психологічних травм у вигляді почуття неповноцінності, невпевненості у собі, пасивності залишаються на все життя.

За сприятливих умов психічного розвитку на кінець дошкільного віку почуття й переживання дітей ускладнюються. Зберігаючи емоційність і вразливість, дошкільник втрачає дитячу безпосередність. Підвищуються його самоконтроль, обов’язковість, з’являються почуття провини, справедливості чи несправедливості, моральні переживання – все те, що стане категорією совісті у молодшому шкільному віці. Старшим дошкільникам властиве почуття гідності, вони не витримують зневаги, глузування. Як і раніше,  у них виражена потреба у визнанні, схваленні, підтримці, любові. Причому ці почуття дедалі більше переносяться на однолітків, створюючи складну систему групових відносин. Розвивається вміння ставити себе на місце іншої людини і певною мірою уявляти її почуття та переживання. Розвиток рефлексії та емпатії збагачує внутрішній світ дитини, насичує новим змістом її спілкування, робить поведінку соціально спрямованішою.

Тому, таким важливим фактором при вступі дитини до дитячого закладу є   збереження психічного здоров’я дитини шляхом безпроблемного перебігу адаптації  до дитячого садочка.  Психолог дитячого закладу супроводжує процес адаптації дітей проводячи психодіагностичну роботу, консультативну роботу з батьками, педагогами, корекційно-відновлювальну та розвивальну роботу з вихованцями.

ДИТЯЧІ СТРАХИ

Часто батьки стурбовані проявами дитячих страхів. Ці страхи характерні для певного віку і є показником повноцінного розвитку емоційної сфери дитини. Для здорового, нормально розвиненого малюка переляк і страх – природна реакція, що проявляється в процесі пізнання оточуючого світу. В дошкільному віці страхи виникають частіше, ніж у подальші роки. Для кожного віку характерні свої страхи.

·         У 3 роки з’являється страх перед покаранням

·         Від 3 до 5 років багато хто з дітей боїться казкових персонажів (частіше Бабу Ягу, Кощія, уявних „монстрів”), болю, неочікуваних звуків, води, транспорту, самотності, темряви і замкнутого простору.

·         У 6 років інколи з’являється страх смерті (власної та батьків), він проявляється не прямо, а в боязні нападів, пожеж, стихій.

Дошкільники дуже чуттєво реагують на конфлікти в родині – це посилює страхи. Нерідко страхи проявляються при хворобах когось із дорослих в сім’ї, операціях.

Перераховані страхи мають тимчасовий, перехідний, віковий характер, з ними не треба боротися, просто підтримуйте і заспокоюйте малюка, приймаючи таку особливість його психічного розвитку. Однак бувають інші страхи, що називаються невротичними. В їх основі – психічна травма, невміння дорослого впоратися з віковими проблемами дитини, жорстокість у відносинах, конфлікти у сім’ї, висока тривожність у батьків. Такі страхи самі не проходять, необхідна допомога спеціалістів (психолога, психотерапевта), зміна стилю виховання. Допомагають подолати страхи ігрові методики-корекції: малювання страхів; складання казкових історій з доброю кінцівкою і програвання їх у сім’ї.
Якщо в дитини неспокійний сон з жахіттями, їй важко засинати, у неї занижена самооцінка, це означає, що дитина чогось боїться.

Як уникнути виникнення й закріплення страхів:

·         Ніколи не зачиняйте малюка в темній незнайомій кімнаті.

·         Не залякуйте дитину (віддам чужій тітці, прийде Баба Яга і забере тебе, не підходь, собака вкусить тощо).

·         Перетворюйте злих героїв на добрих (вигадуйте казки – як Баба Яга стала хорошою, як павучок допоміг дівчинці вийти з лісу…).

·         Не перенавантажуйте фантазію дитини: іграшки мають відповідати віку, виключіть з дитячого перегляду агресивні фільми та мультфільми, обережно відбирайте книги для читання (у 3 роки дитина може злякатися вовка з „Червоної Шапочки”, а 2-річному малюкові ні до чого купувати робота зі зброєю чи крокодила з роззявленою пащею).

·         Заздалегідь готуйте дитину до садочка і школи.

·         Підвищуйте самооцінку малюка.
• Подолайте власні страхи (перед транспортом, ліфтом, собакою тощо) і не заражайте ними дітей.

·         Враховуйте, що більш за все схильні до розвитку страхів емоційно-чуттєві та  вразливі діти, а також діти, у яких дуже добре розвинена уява.

·         Заохочуйте розвиток самостійності, нехай малюк відчує, що він багато вміє, багато знає. 

Як допомогти дитині впоратися із страхом

У першу чергу, з’ясуйте його причину. Однак робити це треба лише тоді, коли ви дійсно впевнені, що дитина чогось боїться (неспокійний сон, страх темряви, занижена самооцінка). Одним із шляхів до розуміння причини страху малюка може бути його малюнок. Запропонуйте дитині зобразити якусь страшилку. Нехай розкаже, що це за страшилка, звідки узялася, що вона робить. Далі нехай домалює цій страшилці кумедну мордочку, „замкне” її у клітці, задобрить смачненьким або ж покрапає на малюнок водою, щоб він розплився, чи порве його. Так дитина бачитиме можливість впливати на свій страх.

Інші методи подолання страху дитини

·         Уявне тренування, або репетиціяУчіть малюка долати страх за допомогою ігор, програвання ситуацій (боїться лікаря – пограйте в лікарню; темряви – у розвідників), детально відпрацьовуючи різну поведінки. Якщо дитина боїться чогось реального, поясніть їй походження явища.

·         Доведення до абсурду. Запропонуйте дитині зображати тривогу, страх в абсолютно невідповідних ситуаціях. У результаті тривожність зменшується – малюк спостерігає свої емоції ніби збоку.

·         Виконання ролі. Дитині пропонують обрати будь-який приклад для наслідування – реальну людину або кіногероя – і намагатися діяти „як він”. Цей прийом дає малюку можливість, діючи ніби від імені свого героя, почуватися впевненіше у складних ситуаціях.

·         Приємний спогад. У тривожній для дитини ситуації запропонуйте згадати той момент, коли вона відчувала спокій.

·         Танець. Покращує психологічне самопочуття через самовираження в експресивних рухах, усвідомлення мови власного тіла.

·         Терапевтичні метафориДіти люблять фантазувати. Скористайтеся цим – нехай малюк складе казку, в якій він сильний та сміливий. Так дитина ідентифікуватиме себе з героєм, який відчуває ті ж труднощі, що й вона, і з успіхом долає їх. Вдала терапевтична метафора досягає свого ефекту найбільш точним викладенням проблеми малюка, але воно має бути не надто прямим, аби не викликати в дитини почуття незручності, сорому чи спротиву.

·         Іграшка-захисникНа ніч покладіть у ліжечко улюблену іграшку дитини. Може згодитися іграшкова зброя, вона допоможе малюку відчувати себе впевненіше (дасть змогу „захищатися”). 

Подолання страхів потребує підтримки батьків. За страхи не можна карати, сварити чи соромити. Будьте терплячі до дитини і пам’ятайте, що ваше завдання – витіснити з її душі страх. Залишати його там не можна, бо у майбутньому це може призвести до проблем (неврози, підвищена тривожність, роздратованість, некомунікабельність). Виростити щасливу дитину – цілком у ваших силах.