Рубрика: Сторінка психолога

Підготовка дитини до школи

                             (рекомендації для батьків майбутнього першокласника)

  1. Частіше, в позитиві розмовляйте з дитиною про школу, шкільне життя. Поясніть, що роль учня, це новий етап її дорослішання, її розвитку, розширення її свободи і відповідальності.
  2. Не залякуйте труднощами, які чекають малюка у школі, а формуйте у нього готовність до їх подолання. Щасливий не той хто не має проблем, а той, що вміє їх вирішувати.
  3. Частіше звертайте увагу дитини на її зовнішній вигляд, підтримуйте хороші вчинки, наприклад, спроби допомагати вам.

4.  Розвивайте у сина чи дочки навички самообслуговування (вмиватися,
чистити зуби, користуватися туалетом, одягатися, доглядати одяг, акуратно
їсти).

5. Привчіть дитину лягати спати та вставати у певний час (лягати спати не пізніше
дев’ятої години вечора, вставати о сьомій годині ранку).

6.   Заохочуйте малюка до малювання кольоровими олівцями, фломастером,
фарбами, письма ручкою.

  1. Прищеплюйте дитині дбайливе ставлення до книжок, олівців, зошитів, фломастерів. Навчіть її правильно гортати сторінки.
  2. Підтримуйте інтерес до пізнання нового, заохочуйте малюка до набуття нового досвіду, обміну з вами враженнями від зробленого почутого, побаченого сьогодні. Виділіть для цього ЗО хвилин щодня вашого дорогоцінного часу.
  3. В будь – якій конфліктній ситуації не принижуйте гідності дитини, прагніть заохотити її до відповідальної поведінки.
    1. З розумінням ставтесь до вимог вихователя, вчителя, не критикуйте його в присутності дитини.

11. Не втручайтеся в справу, якою зайнята дитина, якщо вона не просить про допомогу.

  1. Якщо дитині важко і вона готова прийняти вашу допомогу, обов’язково допоможіть їй.
  2. Поступово передавайте дитині право на прийняття рішень, що стосуються її особистих справ та діліться з нею відповідальністю за наслідки цих рішень.
  3. Якщо поведінка дитини викликає у вас негативні чи позитивні емоції- скажіть їй про це. Говоріть від себе про свої почуття і свої думки щодо поведінки дитини.
  4. Не вимагайте від дитини неможливого, співставляйте власні очікування з реальними віковими можливостями дитини.
  5. Правила (права, обов’язки, обмеження, вимоги, заборони) обов’язково повинні бути в житті дитини, але щоб їх не було забагато і вони були гнучкими. Правила для дитини, а не дитина для правил. Правила дорослим необхідно узгодити між собою.
  6. Інтонація з якою повідомляється вимога чи заборона скоріше доцільніша дружньо-пояснююча ніж загрозливо-наказова.
  7. Здійснюючи покарання дитини ефективніше позбавити її бажаного, ніж зробити їй погано. Пам’ятайте, що основними причинами поганої поведінки дітей є боротьба за увагу, боротьба за самоствердження проти надмірної батьківської влади і опіки, бажання помсти за образу, втрата віри у власний успіх.
  8. Створюйте в сім’ї простір любові, адже дитині потрібна любов не тільки до неї, їй життєво необхідна любов між батьками. Чим сильніший простір любові тим, природніше відбувається розвиток дитини – вона росте як дерево, якому достатньо і води і сонця.

Проблеми соціалізації та збереження психічного здоров’я дошкільників

        Одне з основних завдань психолога в дитячому навчальному закладі є допомога дитині під час адаптації до дитячого садка. Здатність почуватися комфортно за відсутності близьких дорослих залежить передусім від психологічного віку дитини. Спочатку дитина пов’язана з матір’ю міцними узами залежності: вона тулиться до мами, вимагає щоб та завжди була поруч, грається спокійно тільки в її присутності, періодично перевіряє, чи на місці її «зона безпеки». На третьому році життя характер стосунків з батьками змінюється. Дитина менше орієнтується на безпосереднє фізичне спілкування з матір’ю, а прагне певною мірою партнерських взаємин із батьками. З установленням  певної дистанції між дитиною та її батьками стає можливим відвідування нею дитячого садка. Проте не в усіх дітей хронологічний та психологічний вік збігається. Дитині може бути і чотири роки, а за рівнем розвитку самостійності вона ще не переросла період психологічної залежності від матері. Другою причиною ускладнень адаптації до нових умов може бути надмірна чутливість нервової системи, внаслідок чого дитина надто вразлива, хворобливо реагує на будь-яку невизначеність ситуації. Така реакція часто набуває психосоматичного характеру: весь період адаптації тоді пов’язаний з частими захворюваннями, поганим самопочуттям.

Дуже часто проблеми адаптації дитини до дитсадка виникають унаслідок невдалих педагогічних впливів на нього. Такі проблеми можна попереджати або розв’язувати через роботу психолога з вихователем та батьками. Так, чимало труднощів приносить неврахування дорослими егоцентричної пізнавальної позиції дитини. Ця позиція притаманна молодшим дошкільникам і поступово зникає до початку школи в процесі розумового, психічного та емоційного розвитку особистості. Егоцентрична позиція полягає в тому, що дитина ставить себе у центр всього, що відбувається навкруги. Наприклад, діти вважають, що будь-яка людина думає в даний момент про те ж саме, що й вони. Тому свою розповідь вони можуть почати з середини, сподіваючись, що співрозмовник знає про що йдеться. Егоцентрична позиція зумовлює високу навіюваність дошкільника: так само, як він приписує свої думки іншим, він може «заражатися» чужими оцінками, ставленнями та почуттями. Якщо всім смішно – дитина сміється, якщо всі обурені вчинком кіногероя – дитина ладна його побити. Отже, для того щоб дитина через свій егоцентризм могла перейнятися позитивним ставленням до дитсадка, контекст, в якому про нього згадують, має бути емоційно-позитивним, пов’язаним з успіхами дитини, а не з її невдачами. Дуже часто в процесі виховання дитини не враховується її потреба в любові( у дошкільника ця потреба має свою специфіку «мене люблять якщо я хороший»).  Однією з проблем над вирішенням якої працює психолог, вихователі та батьки є прояви психологічного неблагополуччя дитини.       Такими проявами можуть бути емоційні розлади, невротичні реакції, психосоматичні захворювання, затримка психофізичного розвитку, гальмування пізнавальних потреб(діти стають недопитливими, байдужими), збіднення ігрової діяльності (такі діти грають дуже одноманітно, сюжети їхніх ігор відтворюють не професійні стосунки дорослих, як у здорових дітей, а ті психологічні проблеми, що тривожать дитину). Діти у стані психологічного неблагополуччя гірше їдять, сплять, у них переважають негативні емоції. Негативні емоційні  стани залежно від темпераменту дитини можуть формуватися на фоні збудження (тоді дитина стає імпульсивною, дратівливою, агресивною) або на фоні гальмування (що проявляються у тривожності, скутості, пригніченості тощо). З такою психологічно неблагополучною дитиною дуже важливо налагодити доброзичливі стосунки, всіляко проявляти свою любов до неї, тактовне розуміння і впевненість в її силах. Будь-які присоромлення або незадоволення тільки погіршують її емоційний стан і підсилюють невротичні прояви. І навіть якщо останні з часом зникають, наслідки психологічних травм у вигляді почуття неповноцінності, невпевненості у собі, пасивності залишаються на все життя.

За сприятливих умов психічного розвитку на кінець дошкільного віку почуття й переживання дітей ускладнюються. Зберігаючи емоційність і вразливість, дошкільник втрачає дитячу безпосередність. Підвищуються його самоконтроль, обов’язковість, з’являються почуття провини, справедливості чи несправедливості, моральні переживання – все те, що стане категорією совісті у молодшому шкільному віці. Старшим дошкільникам властиве почуття гідності, вони не витримують зневаги, глузування. Як і раніше,  у них виражена потреба у визнанні, схваленні, підтримці, любові. Причому ці почуття дедалі більше переносяться на однолітків, створюючи складну систему групових відносин. Розвивається вміння ставити себе на місце іншої людини і певною мірою уявляти її почуття та переживання. Розвиток рефлексії та емпатії збагачує внутрішній світ дитини, насичує новим змістом її спілкування, робить поведінку соціально спрямованішою.

Тому, таким важливим фактором при вступі дитини до дитячого закладу є   збереження психічного здоров’я дитини шляхом безпроблемного перебігу адаптації  до дитячого садочка.  Психолог дитячого закладу супроводжує процес адаптації дітей проводячи психодіагностичну роботу, консультативну роботу з батьками, педагогами, корекційно-відновлювальну та розвивальну роботу з вихованцями.

ДИТЯЧІ СТРАХИ

Часто батьки стурбовані проявами дитячих страхів. Ці страхи характерні для певного віку і є показником повноцінного розвитку емоційної сфери дитини. Для здорового, нормально розвиненого малюка переляк і страх – природна реакція, що проявляється в процесі пізнання оточуючого світу. В дошкільному віці страхи виникають частіше, ніж у подальші роки. Для кожного віку характерні свої страхи.

·         У 3 роки з’являється страх перед покаранням

·         Від 3 до 5 років багато хто з дітей боїться казкових персонажів (частіше Бабу Ягу, Кощія, уявних „монстрів”), болю, неочікуваних звуків, води, транспорту, самотності, темряви і замкнутого простору.

·         У 6 років інколи з’являється страх смерті (власної та батьків), він проявляється не прямо, а в боязні нападів, пожеж, стихій.

Дошкільники дуже чуттєво реагують на конфлікти в родині – це посилює страхи. Нерідко страхи проявляються при хворобах когось із дорослих в сім’ї, операціях.

Перераховані страхи мають тимчасовий, перехідний, віковий характер, з ними не треба боротися, просто підтримуйте і заспокоюйте малюка, приймаючи таку особливість його психічного розвитку. Однак бувають інші страхи, що називаються невротичними. В їх основі – психічна травма, невміння дорослого впоратися з віковими проблемами дитини, жорстокість у відносинах, конфлікти у сім’ї, висока тривожність у батьків. Такі страхи самі не проходять, необхідна допомога спеціалістів (психолога, психотерапевта), зміна стилю виховання. Допомагають подолати страхи ігрові методики-корекції: малювання страхів; складання казкових історій з доброю кінцівкою і програвання їх у сім’ї.
Якщо в дитини неспокійний сон з жахіттями, їй важко засинати, у неї занижена самооцінка, це означає, що дитина чогось боїться.

Як уникнути виникнення й закріплення страхів:

·         Ніколи не зачиняйте малюка в темній незнайомій кімнаті.

·         Не залякуйте дитину (віддам чужій тітці, прийде Баба Яга і забере тебе, не підходь, собака вкусить тощо).

·         Перетворюйте злих героїв на добрих (вигадуйте казки – як Баба Яга стала хорошою, як павучок допоміг дівчинці вийти з лісу…).

·         Не перенавантажуйте фантазію дитини: іграшки мають відповідати віку, виключіть з дитячого перегляду агресивні фільми та мультфільми, обережно відбирайте книги для читання (у 3 роки дитина може злякатися вовка з „Червоної Шапочки”, а 2-річному малюкові ні до чого купувати робота зі зброєю чи крокодила з роззявленою пащею).

·         Заздалегідь готуйте дитину до садочка і школи.

·         Підвищуйте самооцінку малюка.
• Подолайте власні страхи (перед транспортом, ліфтом, собакою тощо) і не заражайте ними дітей.

·         Враховуйте, що більш за все схильні до розвитку страхів емоційно-чуттєві та  вразливі діти, а також діти, у яких дуже добре розвинена уява.

·         Заохочуйте розвиток самостійності, нехай малюк відчує, що він багато вміє, багато знає. 

Як допомогти дитині впоратися із страхом

У першу чергу, з’ясуйте його причину. Однак робити це треба лише тоді, коли ви дійсно впевнені, що дитина чогось боїться (неспокійний сон, страх темряви, занижена самооцінка). Одним із шляхів до розуміння причини страху малюка може бути його малюнок. Запропонуйте дитині зобразити якусь страшилку. Нехай розкаже, що це за страшилка, звідки узялася, що вона робить. Далі нехай домалює цій страшилці кумедну мордочку, „замкне” її у клітці, задобрить смачненьким або ж покрапає на малюнок водою, щоб він розплився, чи порве його. Так дитина бачитиме можливість впливати на свій страх.

Інші методи подолання страху дитини

·         Уявне тренування, або репетиціяУчіть малюка долати страх за допомогою ігор, програвання ситуацій (боїться лікаря – пограйте в лікарню; темряви – у розвідників), детально відпрацьовуючи різну поведінки. Якщо дитина боїться чогось реального, поясніть їй походження явища.

·         Доведення до абсурду. Запропонуйте дитині зображати тривогу, страх в абсолютно невідповідних ситуаціях. У результаті тривожність зменшується – малюк спостерігає свої емоції ніби збоку.

·         Виконання ролі. Дитині пропонують обрати будь-який приклад для наслідування – реальну людину або кіногероя – і намагатися діяти „як він”. Цей прийом дає малюку можливість, діючи ніби від імені свого героя, почуватися впевненіше у складних ситуаціях.

·         Приємний спогад. У тривожній для дитини ситуації запропонуйте згадати той момент, коли вона відчувала спокій.

·         Танець. Покращує психологічне самопочуття через самовираження в експресивних рухах, усвідомлення мови власного тіла.

·         Терапевтичні метафориДіти люблять фантазувати. Скористайтеся цим – нехай малюк складе казку, в якій він сильний та сміливий. Так дитина ідентифікуватиме себе з героєм, який відчуває ті ж труднощі, що й вона, і з успіхом долає їх. Вдала терапевтична метафора досягає свого ефекту найбільш точним викладенням проблеми малюка, але воно має бути не надто прямим, аби не викликати в дитини почуття незручності, сорому чи спротиву.

·         Іграшка-захисникНа ніч покладіть у ліжечко улюблену іграшку дитини. Може згодитися іграшкова зброя, вона допоможе малюку відчувати себе впевненіше (дасть змогу „захищатися”). 

Подолання страхів потребує підтримки батьків. За страхи не можна карати, сварити чи соромити. Будьте терплячі до дитини і пам’ятайте, що ваше завдання – витіснити з її душі страх. Залишати його там не можна, бо у майбутньому це може призвести до проблем (неврози, підвищена тривожність, роздратованість, некомунікабельність). Виростити щасливу дитину – цілком у ваших силах.