Архів за Вересень 2023

Ідемо до дитячого садка (поради батькам)

1. Намагайтеся наблизити домашній режим до садкового.

2. Навчайте навичок самообслуговування (одягання, умивання, складання іграшок).

3. В перші дні перебування в дитячому садку залишайте дитину на 2-3 години, поступово збільшуючи час знаходження в дитсадку. Не запізнюйтесь, хоча б у перші дні забирайте дитину вчасно.

4. Не поспішайте відразу забрати дитину додому. Побудьте з дитиною на ігровому майданчику, разом подивіться, як гуляють діти, чим займаються, як спілкуються один з одним та вихователем.

5. Дозвольте дитині взяти із собою в дошкільний заклад улюблену іграшку або якийсь інший безпечний предмет із дому, аби в дитячому садку вона відчувала домашній затишок.

6. Налаштовуйте дитину на те, що в дошкільному закладі на неї чекає багато цікавого: знайомство з новими друзями, яскраві книжки, гарні іграшки, багато веселих розваг тощо.

7. Дитина має відчувати повне розуміння між батьками та вихователями, тоді вона швидше звикає. Ніколи не з’ясовуйте відносин з вихователем (щоб не трапилось!) у присутності дитини.

8. Відвідувати дитячий садок дитині треба лише здоровою.

9. Обмежте відвідування гостей та масових заходів у період адаптації дитини до умов дошкільного закладу, не перевантажуйте її вдома розвивальними заняттями.

10. Говоріть про дошкільний заклад у піднесеному настрої, ніколи не лякайте ним дитину, і головне – будьте терплячими.

Рубрика: Сторінка психолога  Відгуки закриті

Значення режимних моментів в закладі і вдома

“Режим дня у закладі дошкільної освіти, значення його дотримання”

Правильно організований режим дня – неодмінна умова нормального фізичного розвитку дитини, зміцнення її здоров’я, підтримання високого рівня фізичної і розумової працездатності. Установлений режимом певний ритм життя сприяє нормальному перебігу всіх фізіологічних процесів в організмі. Потреби дитини у сні, харчуванні, чистоті, зміні видів діяльності, прогулянках на повітрі зумовлюють відповідний режим дня, що має важливе значення для збереження і зміцнення її здоров’я, повноцінного розвитку.
До режимних моментів відносяться:

1. Прийом дітей, огляд, ігри, ранкова гімнастика

2. Підготовка до сніданку, сніданок

3. Ігри та дитячі види діяльності

4. Безпосередня освітня діяльність

5. Підготовка до прогулянки, прогулянка

6. Повернення з прогулянки, Підготовка до обіду і обід

7. Підготовка до сну, денний сон

8. Підйом після сну, водні процедури, гартують заходи

9. Ігри, самостійна діяльність дітей

10. Підготовка до вечері, вечеря

11. Ігри, прогулянка, догляд дітей додому


Режим дня — це раціональне чергування різних видів діяльності й відпочинку.
Дотримуючись режиму дня, можна виховати здорову дитину, а її розвиток спрямувати в правильному напрямі.

За недотримання послідовності й часу проведення режимних моментів у дитини можуть  виникнути також складнощі з формуванням культурно-гігієнічних навичок охайності.

Один із моментів це – повноцінний сон.

Повноцінний сон має достатню для відповідного віку тривалість і глибину, як-от:

у перші місяці життя дитина спить 12-15 години;

у 1-3 роки – 11-14 годин;

у 4-5 років – 10-13 годин;

у 6-7 років – 9-12 годин.

Будь-які скорочення сну хоча б на декілька години негативно позначаються на функціональному стані мозку. У дитини знижується працездатність, опірність організму до різноманітних інфекцій, підвищується втомлюваність. Тому діти зі слабким здоров’ям або ті, які одужують після хвороби, мають спати ще більше, ніж здорові.

Аби сон дитини був здоровим, увечері варто обмежити її активні ігри, роботу з  ґаджетами та забавки із будь-яким девайсом. Вечеря має бути легкою, без цукерок, шоколаду й міцного чаю. Обов’язково слід провітрювати дитячу кімнату, навіть якщо за вікном несприятлива й холодна погода. Адже прохолодне повітря сприяє швидкому засипанню й глибокому сну.

Денний сон – «пігулка» від перевантаження. То для чого ж потрібен денний сон?

Щоб дитина була здоровою

Добові біоритми сну й неспання визначають усі ритмічні процеси дитячого організму – від річних і багаторічних циклів росту до мікроритмів, які діють на рівні клітини й тривають частку секунди. Позбавляючи дитину денного сну, дорослі створюють підґрунтя для розладу біоритмів або десинхронозу. Серед його наслідків:

підвищена збудливість і втомлюваність;

затримка нервово-психічного й фізичного розвитку;

відставання в рості;

зниження імунітету;

схильність до частих ГРЗ і дитячих інфекцій.

Щоб дитина ліпше розвивалася

Денний сон допомагає засвоювати нові знання, зокрема й ті, які дошкільники отримують під час підготовчих занять до навчання в школі.

Мозок людини не спить ні вдень, ні вночі – він просто перемикається зі сприймання інформації на режим її опрацювання й засвоєння. Що менша дитина, то більше вона дізнається, відтак має запам’ятати. Отже, що більше денних «пауз» необхідно дитині, то довше має тривати її сон.

Щоб дитина міцніше спала вночі

Той аргумент, що денний сон зміцнює нічний, часто дивує батьків. Утім насправді дошкільник, який не спав удень, до кінця дня зазвичай так збуджується, що ввечері не може заснути, навіть якщо дуже хоче. Перенавантажений денними враженнями й інформацією мозок у такий спосіб сигналізує про складнощі з переробленням і засвоєнням даних. Наслідком безсоння є підвищена тривожність, нічні страхи і жахіття.

Не можна сварити, а тим паче карати малюка, який полежав 15-20 хвилин і не заснув. Адже дитині раннього віку потрібна щонайменше година на засипання, а дошкільнику – півгодини.

Відмова від денного сну – симптоми низки станів, найпоширеніший з яких – синдром гіперактивності. Тож зазвичай дитина, яка не спить  вдень, потребує консультації невролога.

Денний сон допомагає згладити вплив на організм дошкільника стресових чинників і несприятливої екологічної ситуації. Позаяк коли дитина спить, мозок виробляє спеціальні захисні білки, завдяки яким нервова система адаптується до підвищених навантажень. Тож дуже важливо переконати  батьків не змінювати звичайний режим сну й неспання дитини у вихідні дні, а також під час літньої відпустки.

Активна діяльність або період неспання дитини

Діяльність дитини має бути різноманітною й обов’язково чергуватися з денним сном. Малювання, ліплення, конструювання, перегляд мультфільмів, активні рухливі ігри на свіжому повітрі – усе потрібно розподіляти на весь день. Бажано не менше години виділяти на розвивальні заняття. окрім того, у дитини обов’язково має бути особистий час, коли вона може гратися сама, про щось розмірковувати, за чимось спостерігати.

http://52.sadok.zt.ua/wp-content/uploads/2019/12/8af5a40149a9-300x223.jpg

Допомога мамі, а саме обов’язки, які дитині під силу виконати, – це не лише елемент правильного виховання, а й запорука фізичного розвитку й зміцнення здоров’я. Привчаючи  дитину до дисципліни, порядку, охайності й праці, можна сформувати в неї такі риси, як наполегливість, цілеспрямованість, стратегічне бачення ситуації, самостійність. У майбутньому така людина впорається з будь-якими негараздами, хоч би які соціально-політичні катаклізми на неї не очікували.

Саме активна різноманітна діяльність сприяє повноцінному та гармонійному розвитку особистості дитини, її пізнавальним процесам. Одноманітність дій і байдужість дорослих травмують малюка так само сильно, як і емоційні потрясіння, й окрім того, виховують лінь і співзалежний характер.

Привчивши до режиму дня в дитячому садку, удома дитина, як правило  знову потрапляє у звичну обстановку без правил і обмежень. Цього достатньо, щоб розпочався невротичний процес. Тому батьки завжди можуть звернутися по допомогу до практичного психолога чи вихователя групи й розпитати про розпорядок дня, з’ясувати що за чим має відбуватися і чому. Звісно, дотримуватися ідентичного розпорядку вдома інколи складно. Тож до нього можна внести незначні корективи, які враховуватимуть умови життя родини. Завдяки цьому дуже швидко і в дитини, і в батьків сформується умовний рефлекс. Зазвичай для цього потрібен строк не менш як 21 день.

Режим дня – це найскладніше, чого можна навчити дитину. Для цього потрібна лише любов батьків і їхнє усвідомлення своєї відповідальності. Дотримання батьками режиму дня привчає дитину до організованості., полегшує життя як їх самій, так і батькам. Надалі такій дитині значно легше адаптуватися до умов дитячого садка, школи. Правильний режим – це ще й профілактика багатьох захворювань, зокрема й невротичних.

Рубрика: Uncategorized, Для Батьків  Відгуки закриті

Персонал ДНЗ 43

 

Рубрика: Наші працівники  Відгуки закриті

Щодо необхідності обов’язкових профілактичних щеплень для вступу дитини до дитячого закладу

Щодо необхідності обов’язкових профілактичних щеплень для вступу дитини до дитячого закладу

Інфекційні хвороби, які попереджаються проведенням профілактичних щепленнями, дуже часто призводять до інвалідизації та смерті дитини. В усьому світі визнано, що найефективніший захист від інфекційних хвороб, який може запропонувати сучасна медицина, є проведення профілактичних щеплень з метою формування несприйнятливості до інфекції. У разі відмови від щеплення, батьки дитини залишають її незахищеною від інфекційних хвороб, ризикують здоров’ям, а часто і життям своєї дитини та тих дітей, які її оточують. В Україні профілактичні щеплення здійснюються згідно із законами “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” та “Про захист населення від інфекційних хвороб”. Згідно статті 15. “Запобігання інфекційним захворюванням у дитячих закладах” закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб” прийом дітей до виховних, навчальних, оздоровчих та інших дитячих закладів проводиться за наявності відповідної довідки закладу охорони здоров’я, в якому дитина перебуває під медичним наглядом. Довідка видається на підставі даних медичного огляду дитини, якщо відсутні медичні протипоказання для її перебування у цьому закладі, а також якщо їй проведено профілактичні щеплення згідно з календарем щеплень і вона не перебувала в контакті з хворими на інфекційні хвороби або бактеріоносіями. Дітям, які не отримали профілактичних щеплень згідно з календарем щеплень, відвідування дитячих закладів не дозволяється.”

Олег ЮДІН,
адвокат, член комітету медичного і

фармацевтичного права та біоетики Національної асоціації адвокатів України

КОРОТКО ПРО ГОЛОВНЕ

-щеплення роблять, аби сформувати індивідуальний і колективний імунітети примусово щеплювати не можна, але можна обмежити в реалізації деяких прав

Прихильники думки про щеплення як про особисте право кожного, аргументують свою позицію, посилаючись на частини 3 та 4 статті 284 Цивільного кодексу України. У ній зазначено, що надавати медичну допомогу фізічній особі, яка досягла чотирнадцяти років, можна за її згодою. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування.

Такі ж правила встановлені і в частинах 1 і 4 статті 43 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19.11.1992 № 2801-XII (далі — Закон № 2801).

На підставі цих норм робимо висновок про те, що оскільки будь-яке, зокрема і профілактичне, втручання вимагає інформованої добровільної усвідомленої згоди та при цьому особа має право на відмову від профілактичного щеплення, то щеплення — це лише право, а не обов’язок.

Однак такий підхід до тлумачення норм законодавства має недоліки.

Звернімося до практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Тим більше що його рішення для нашої країни є джерелом права.

У пунктах 62 і 63 Постанови ЄСПЛ у справі «Претті проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02) було зазначено, що під час надання медичної допомоги, навіть тоді, коли відмова від конкретного методу лікування може призвести до летального результату, примусове медичне лікування без згоди дієздатного, повнолітнього пацієнта є втручанням в його або її право на фізичну недоторканність і посяганням на права, гарантовані статтею 8 Європейської конвенції.

ЄСПЛ також звертав увагу, що для збереження сенсу свободи на відмову від лікування необхідно, щоб у пацієнта було право приймати рішення в злагоді з власними поглядами і цінностями, якими б ірраціональними, нерозумними і недалекоглядними вони не здавалися іншим особам (п. 136 рішення ЄСПЛ зі справи № 302/02). Але в пунктах 85 і 136 рішення суд зазначив, що держава має інтереси щодо захисту й охорони життя і здоров’я своїх громадян. У певних випадках ці інтереси матимуть пріоритет порівняно з правом громадянина на самовизначення. Держава може зобов’язати громадян пройти медичні процедури, аби усунути загрозу заподіяння шкоди здоров’ю населення.

Висновки ЄСПЛ досить однозначні — право особи на відмову від лікування закінчується там, де починаються інтереси держави щодо забезпечення безпеки здоров’я всього населення. Людина має право розпоряджатися особистим життям, відмовившись від лікування або профілактики, якими б абсурдними не були її мотиви. Але держава має право нав’язати громадянину свою волю, якщо виникають ситуації, пов’язані з необхідністю усунути загрозу заподіяння шкоди здоров’ю населення країни.

Отже, щоб отримати відповідь на запитання «Право чи обов’язок — робити щеплення?», спочатку варто відповісти на інше запитання: «Яка мета (завдання) щеплення?».

 

Для чого робити щеплення

Щеплення роблять, аби:

  • сформувати індивідуальний імунітет;
  • створити колективний імунітет.

Причому, якщо індивідуальний імунітет захищає окрему особистість, то колективний — групу осіб. До цих груп належать особи, вразливі до захворювань і яким протипоказане щеплення:

без повноцінної імунної системи, зокрема без здорової селезінки;
які отримують хіміотерапію, тому їхня імунна система слабка;
з ВІЛ;
особи похилого віку;
дуже хворі;
ті, хто має інші медичні протипоказання.
Особа, хвора на кір, яка контактуватиме з людьми, що були щеплені проти кору, не передасть хворобу комусь, і хвороба швидко зникне. Це і називається «імунітет спільноти».

Тому в питанні про щеплення тісно переплітаються як інтереси однієї людини, зокрема її право на відмову від нього, так і інтереси суспільства, підкріплені правом держави на примус.

З погляду того, що масове щеплення має подвійну мету (так воно і є), то тоді логічною й обгрунтованою стає норма частини 1 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», згідно з якою профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу обов’язкові і включені до календаря щеплень.

Отже, можна стверджувати, що положення частини 4 статті 284 Цивільного кодексу України та частини 4 статті 43 Закону № 2801, що дають особі право на відмову від лікування і профілактики, співвідносяться з положеннями частини 1 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 № 1645-III (далі — Закон № 1645), які встановлюють обов’язок пройти щеплення, як загальна норма і спеціальна. При цьому норми, що дають право на відмову від щеплення, — загальні, а ті, що встановлюють щеплення як обов’язок, — спеціальні.

А як відомо ще з часів Стародавнього Риму, спеціальна норма права витісняє загальну.

Отже, вирішуючи питання про конкуренцію загальних і спеціальних норм, робимо висновок про те, що право пацієнта на відмову від лікування не безмежне, оскільки обов’язок зробити профілактичні щеплення, встановлений частиною 1 статті 12 Закону № 1645, домінує над правом на відмову від вакцинації.

Яка відповідальність за відмову від щеплення

Те, що щеплення не право, а саме обов’язок, можна підтвердити також тим, що закон встановив певні санкції для осіб, які відмовилися від щеплення.

Дітям, які не отримали профілактичних щеплень, згідно з календарем щеплень, відвідування дитячих закладів не дозволяється (ч. 2 ст. 15 Закону № 1645).

Крім того, санкції встановлені не лише для дітей, які ухилились з волі батьків від щеплення. Аналогічні санкції є і для дорослого населення країни. А про це чомусь мало хто говорить, хоча насправді ситуація абсолютно ідентична.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов’язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмові або ухилення від обов’язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (ч. 2 ст. 12 Закону № 1645).

Як бачимо, обов’язок пройти щеплення підкріплений державним примусом у вигляді відповідних санкцій за невиконання такого обов’язку. Встановлені законом санкції спрямовані суто на забезпечення безпеки як осіб, які відмовилися від щеплення, так і осіб, які можуть з ними контактувати. Примусу до щеплення закон не містить. Тобто нікого примусово щеплювати не можна, але можна обмежити в реалізації деяких прав.

+
Тому якби держава розглядала щеплення виключно як право окремо взятого індивідуума, а не як його обов’язок, безпосередньо пов’язаний із забезпеченням захисту всього суспільства від інфекційних захворювань, то не встановлювала б відповідних санкцій.

Отже, обов’язок робити щеплення виправданий інтересами всього суспільства. Якщо відмова від лікування може спричинити негативні наслідки для суспільства в цілому, держава набуває право примусу до щеплення і встановлює санкції за відмову. Закон допускає відмову від профілактичного щеплення лише за медичними показниками.

 

Немає щеплень у дітей— зась до закладу освіти?

 Поширення кору в Україні породило різні думки про щеплення, серед яких були як обгрунтовані, так і безпідставні. Заборона відвідувати заклади освіти дітям, які не мають щеплень, підняла хвилю обурення серед батьків, які відмовилися вакцинувати своїх дітей. Вони обстоювали думку про порушення конституційного права на освіту. Так це чи ні — роз’яснює експерт
Олег ЮДІН,
адвокат, член комітету медичного і фармацевтичного права та біоетики Національної асоціації адвокатів України

Норма про те, що без профілактичних щеплень дітей не допускають до закладу освіти, встановлена статтею 15 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 № 1645-III; далі — Закон про захист населення від інфекційних хвороб). Вона — імперативна. Для її реалізації не потрібно, щоб влада на місцях видавала будь-які додаткові рішення.
Дітей приймають у заклад освіти за наявності відповідної довідки закладу охорони здоров’я, в якому вони перебувають під медичним наглядом. Довідку видають на підставі даних медичного огляду дитини, якщо:
• немає медичних протипоказань для перебування дитини в закладі освіти;
• дитині проведено профілактичні щеплення згідно з календарем щеплень і вона не перебувала в контакті з хворими на інфекційні хвороби або бактеріоносіями.
Тож розвінчаємо міфи про порушення конституційних прав дітей, які не мають щеплення, а також працівників, які не пройшли обов’язкові медичні огляди, щодо відвідування ними закладу освіти.

Міф . Про порушення права на освіту

Відмова допускати дітей, які не мають щеплень, у заклади освіти спричинила хвилю обурення. Ті, хто не вакцинував дітей із різних причин, за винятком медичних, заговорили про порушення конституційних прав дитини на освіту. Вони посилаються на положення статті 53 Конституції України (далі — Конституція). Згідно з ними кожен має право на освіту, а держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних закладах освіти.
Проаналізуймо цю норму в системному аналізі з іншими нормами.
Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції).
Тому, аналізуючи норми статей 3 і 53 Конституції, не можна не визнати пріоритетність питань забезпечення безпеки життя, здоров’я і безпеки людини над правом на освіту.
Хто наполягає на тому, що «має конституційне право», розглядає правовідносини крізь призму «Я — ЗАБОРОНА». А ситуацію необхідно розглядати крізь призму «Я — СУСПІЛЬСТВО». Адже інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров’я її громадян.
Здобувачі освіти зобов’язані:
• поважати гідність, права, свободи та законні інтереси всіх учасників освітнього процесу, дотримуватися етичних норм;
• відповідально та дбайливо ставитися до власного здоров’я, здоров’я оточуючих, довкілля (ч. 3 ст. 53 Закону України «Про освіту»).
Тобто кожен повинен піклуватися не лише про власне здоров’я, а й оточуючих. Саме тому заборона, передбачена статтею 15 Закону про захист населення від інфекційних хвороб, є цивілізованою і не суперечить нормам Конституції, оскільки спрямована на реалізацію її норм, встановлених статтею 3.
Права, встановлені Конституцією, реалізуються строго визначеними способами, а не як кому заманеться. В деяких випадках ці конституційні права можуть бути й обмежені.
Право на свободу пересування і вільний вибір місця проживання може бути обмежене на підставі статті 29 Закону про захист населення від інфекційних хвороб у разі введення КМУ карантину на певних територіях. За карантину тимчасово обмежують осіб, що проживають у певній місцевості. Вони не мають права виїжджати за межі цієї території.
Обмеження вводять, аби забезпечити безпеку життя і здоров’я тих громадян, які не проживають на карантинній території та можуть бути інфіковані, якщо не вжити заходів ізоляції.
Оскільки кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці (ч. 4 ст. 43 Конституції), то присутність у закладі освіти нещепленої дитини порушує конституційне право педагогів на роботу в безпечних умовах, бо така дитина несе потенційну загрозу для їхнього життя і здоров’я.
Отже, держава, встановивши правило про те, що без щеплень дитина не може бути допущена до занять, реалізує свій обов’язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров’я не лише всіх дітей і працівників закладу освіти, а й так захищає нещеплену дитину. Тому порушення права на освіту тут немає. Право на освіту гарантовано всім, але реалізувати його, як і більшість інших конституційних прав, можна відповідно до визначеної процедури.”

 

Рубрика: Для Батьків, Медики радять  Відгуки закриті

Адаптація до ДНЗ

Адаптація – це пристосування організму до умов зовнішнього середовища.

Як ми можемо прогнозувати адаптацію?

Є фактори ризику, які впливають на перебіг адаптації та викликають ускладнення у її процесі. Такими факторами є:

· ускладнення при пологах;

·  маса тіла дитини при народженні менше 2500 гр.;

·  часті інфекційні захворювання дитини;

·  невідповідність домашнього і дитсадкового режимів;

·  відхилення в фізичному та психічному розвитку дитини;

·  відсутність навичок самообслуговування;

·  конфлікти між батьками;

·  зловживання батьків алкоголем;

·  низький культурний і освітній рівень батьків;

·  чоловіча стать дитини:

·  неправильне домашнє виховання.

При наявності у дитини 4 і більше факторів ризику існує ймовірність ускладненого протікання адаптаційного періоду.

Розрізняють три ступені адаптації: легкий, середній і важкий.

                Легкий ступінь адаптації
За легкої адаптації впродовж місяця у дитини нормалізується поведінка. Малюк починає спокійно чи радісно ставитися до дитячої групи. Настрій бадьорий, проявляє зацікавленість довколишнім, у поєднанні з незначним ранковим плачем. Апетит погіршується, проте не дуже і на кінець першого тижня стає звичайним, сон поновлюється протягом 10-15 днів.
Стосунки з рідними за легкої адаптації у дитини не порушуються, малюк легко прощається вранці, швидко відволікається, його цікавлять й інші дорослі, він доволі активний, але не збуджений. До дітей в групі може бути байдужим або зацікавленим. Інтерес до навколишнього поновлюється впродовж 2-3 тижнів з допомогою дорослого.
Мова загальмовується, але дитина відгукується і виконує певні прохання чи вказівки дорослого. До кінця першого місяця поновлюється активне мовлення.
Зниження захисних сил організму значно не виражено і до кінця 2-3 тижня відновлюється. Хворіє не більше разу на місяць, тривалістю не більше десяти днів, без ускладнень.

                Середній ступінь адаптації
Під час адаптації середнього ступеня порушення в поведінці і загальному стані дитини виражені виразніше і триваліше. Сон нормалізується лише через 20-40 днів, якість сну теж незадовільна. Апетит поновлюється в такі самі строки. Настрій нестійкий впродовж всього місяця, значно знижується активність: малюк стає плаксивим, малорухливим, не намагається досліджувати нове оточення, не використовує набутих раніше побутових навичок. Мова або не використовується, або знижується. У грі дитина також не застосовує набутих навичок, гра ситуативна. Всі ці зміни тримаються протягом 5-6 тижнів.
Ставлення дитини до близьких – емоційно-збуджене (плач, крик під час розлучення). Ставлення до дорослих вибіркове. Ставлення до дітей, як правило, байдуже, проте може бути й зацікавленим.
Захворюваність – до двох разів, терміном не більше 12 днів, без ускладнень. Вага не змінюється або дещо знижується. З’являються ознаки невротичних реакцій: вибірковість у ставленні до дорослих і однолітків, спілкування лише за певних умов.

                Важкий ступінь адаптації
Особливу тривогу викликає стан важкої адаптації. Дитина починає тривалий час і важко хворіти, одне захворювання майже без перерви змінює інше, захисні сили організму підірвані і вже не виконують своєї ролі – не запобігають численним інфекційним захворюванням, з якими постійно доводиться стикатися малюку. Це несприятливо позначається на його фізичному і психічному розвиткові.
Інша форма перебігу важкої адаптації – неадекватна поведінка дитини, яка межує з невротичним станом. Дитина погано засинає, сон короткий, скрикує, плаче уві сні, прокидається зі слізьми. Сон чутливий, короткий. Апетит погіршується сильно і надовго, дитина може відмовлятися від їжі або блювати за спроби її нагодувати, можуть виникати функціональні порушення випорожнень, безконтрольні випорожнення.
Під час періоду неспання дитина пригнічена, не цікавиться оточенням. Ставлення до дітей відчужене, однолітків уникає або проявляє агресію. Ставлення до близьких емоційно-збуджене, позбавлене практичної взаємодії. Не реагує на запрошення взяти участь у будь-якій діяльності. Мовою не користується або простежується затримка мовленнєвого розвитку на значний період. Немає настрою, дитина тривалий час плаче, напружено стискає у кулачку носову хустинку чи домашню іграшку. Нам, дорослим, важко усвідомити ступінь її страждань.

Слід пам’ятати, що дитина, яка бурхливо виражає свій протест проти нових умов криком, голосним плачем, вередуванням, чіпляється за маму, падає в сльозах на підлогу, незручна і бентежлива для батьків і вихователів, проте викликає менше хвилювань у дитячих психологів і психіатрів, ніж дитина, яка ціпеніє, стає байдужою до того, що з нею відбувається, до їжі, мокрих штанців, навіть холоду. Така апатія є типовим проявом дитячої депресії.

    Дитина плаче при розставанні з батьками?
” Розповідайте дитині, що цікавого чекає його в дитячому саду (зустріч із друзями, цікава книга, нові пісні й танці, гарні іграшки)
” Будьте спокійні, не проявляйте перед дитиною свого занепокоєння
” Дайте дитині із собою улюблену іграшку або якийсь предмет із дому (можна покласти в кишеню куртки будь-який “секрет” – навіть звичайний великий ґудзик)
” Придумайте та відрепетируйте кілька різних способів прощання (погладжування по спинці, повітряний поцілунок, “секретне слово”)
” Будьте уважні до дитини, коли забираєте його з дитячого саду (розпитайте, чим він займався, похваліть його малюнок або виріб)
” Демонструйте дитині свою любов і турботу (скажіть, що весь день думали про нього, планували спільні заняття на вечір)
” Головне – будьте терплячими!