Одне з основних завдань психолога в дитячому навчальному закладі є допомога дитині під час адаптації до дитячого садка. Здатність почуватися комфортно за відсутності близьких дорослих залежить передусім від психологічного віку дитини. Спочатку дитина пов’язана з матір’ю міцними узами залежності: вона тулиться до мами, вимагає щоб та завжди була поруч, грається спокійно тільки в її присутності, періодично перевіряє, чи на місці її «зона безпеки». На третьому році життя характер стосунків з батьками змінюється. Дитина менше орієнтується на безпосереднє фізичне спілкування з матір’ю, а прагне певною мірою партнерських взаємин із батьками. З установленням певної дистанції між дитиною та її батьками стає можливим відвідування нею дитячого садка. Проте не в усіх дітей хронологічний та психологічний вік збігається. Дитині може бути і чотири роки, а за рівнем розвитку самостійності вона ще не переросла період психологічної залежності від матері. Другою причиною ускладнень адаптації до нових умов може бути надмірна чутливість нервової системи, внаслідок чого дитина надто вразлива, хворобливо реагує на будь-яку невизначеність ситуації. Така реакція часто набуває психосоматичного характеру: весь період адаптації тоді пов’язаний з частими захворюваннями, поганим самопочуттям.
Дуже часто проблеми адаптації дитини до дитсадка виникають унаслідок невдалих педагогічних впливів на нього. Такі проблеми можна попереджати або розв’язувати через роботу психолога з вихователем та батьками. Так, чимало труднощів приносить неврахування дорослими егоцентричної пізнавальної позиції дитини. Ця позиція притаманна молодшим дошкільникам і поступово зникає до початку школи в процесі розумового, психічного та емоційного розвитку особистості. Егоцентрична позиція полягає в тому, що дитина ставить себе у центр всього, що відбувається навкруги. Наприклад, діти вважають, що будь-яка людина думає в даний момент про те ж саме, що й вони. Тому свою розповідь вони можуть почати з середини, сподіваючись, що співрозмовник знає про що йдеться. Егоцентрична позиція зумовлює високу навіюваність дошкільника: так само, як він приписує свої думки іншим, він може «заражатися» чужими оцінками, ставленнями та почуттями. Якщо всім смішно – дитина сміється, якщо всі обурені вчинком кіногероя – дитина ладна його побити. Отже, для того щоб дитина через свій егоцентризм могла перейнятися позитивним ставленням до дитсадка, контекст, в якому про нього згадують, має бути емоційно-позитивним, пов’язаним з успіхами дитини, а не з її невдачами. Дуже часто в процесі виховання дитини не враховується її потреба в любові( у дошкільника ця потреба має свою специфіку «мене люблять якщо я хороший»). Однією з проблем над вирішенням якої працює психолог, вихователі та батьки є прояви психологічного неблагополуччя дитини. Такими проявами можуть бути емоційні розлади, невротичні реакції, психосоматичні захворювання, затримка психофізичного розвитку, гальмування пізнавальних потреб(діти стають недопитливими, байдужими), збіднення ігрової діяльності (такі діти грають дуже одноманітно, сюжети їхніх ігор відтворюють не професійні стосунки дорослих, як у здорових дітей, а ті психологічні проблеми, що тривожать дитину). Діти у стані психологічного неблагополуччя гірше їдять, сплять, у них переважають негативні емоції. Негативні емоційні стани залежно від темпераменту дитини можуть формуватися на фоні збудження (тоді дитина стає імпульсивною, дратівливою, агресивною) або на фоні гальмування (що проявляються у тривожності, скутості, пригніченості тощо). З такою психологічно неблагополучною дитиною дуже важливо налагодити доброзичливі стосунки, всіляко проявляти свою любов до неї, тактовне розуміння і впевненість в її силах. Будь-які присоромлення або незадоволення тільки погіршують її емоційний стан і підсилюють невротичні прояви. І навіть якщо останні з часом зникають, наслідки психологічних травм у вигляді почуття неповноцінності, невпевненості у собі, пасивності залишаються на все життя.
За сприятливих умов психічного розвитку на кінець дошкільного віку почуття й переживання дітей ускладнюються. Зберігаючи емоційність і вразливість, дошкільник втрачає дитячу безпосередність. Підвищуються його самоконтроль, обов’язковість, з’являються почуття провини, справедливості чи несправедливості, моральні переживання – все те, що стане категорією совісті у молодшому шкільному віці. Старшим дошкільникам властиве почуття гідності, вони не витримують зневаги, глузування. Як і раніше, у них виражена потреба у визнанні, схваленні, підтримці, любові. Причому ці почуття дедалі більше переносяться на однолітків, створюючи складну систему групових відносин. Розвивається вміння ставити себе на місце іншої людини і певною мірою уявляти її почуття та переживання. Розвиток рефлексії та емпатії збагачує внутрішній світ дитини, насичує новим змістом її спілкування, робить поведінку соціально спрямованішою.
Тому, таким важливим фактором при вступі дитини до дитячого закладу є збереження психічного здоров’я дитини шляхом безпроблемного перебігу адаптації до дитячого садочка. Психолог дитячого закладу супроводжує процес адаптації дітей проводячи психодіагностичну роботу, консультативну роботу з батьками, педагогами, корекційно-відновлювальну та розвивальну роботу з вихованцями.