Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) комбінованого типу №43 "Морська хвиля" Черкаської міської ради

– Спокійне, тихе місце

Це не обов’язково має бути щось вишукане – достатньо зсунути пару стільців та накрити їх ковдрою. Це дозволить на деякий час сховатися від дратівних образів і звуків. Нехай дитина вам допомагає. Додайте кілька зручних подушок та м’яких іграшок, улюблену книгу тощо – усе, що перетворить це місце на справжній «центр релаксації». А як щодо заспокійливої музики?

– Купання та водні ігри

Бризкання, лежання у воді на спині, обливання різних іграшок, саме відчуття води, звук наповнення ванни і навіть запах піни для ванни чи кількох крапель ефірної олії (якщо в дитини немає алергії) можуть заспокоїти дитину! Іноді навіть ігри з плаваючими іграшками у великій ємності з теплою водою можуть мати заспокійливий ефект.

– Морські зірки та торнадо

Намалюйте зображення термометра. Внизу домалюйте морську зірку (чи будь-яку іншу спокійну істоту, про яку знає дитина), а у верхній частині – торнадо. Запитайте в дитини, на кого вона наразі схожа – на мирну морську зірку чи на шалене торнадо. Якщо дитина занадто збуджена, подумайте разом, як їй наблизитися до «стану» морської зірки. Наприклад, від зайвої енергії можна позбутися, кидаючи м’яча одне одному. Протягом дня намагайтеся кілька разів пограти в цю гру, допомагаючи дитині описати рівень своєї енергії. Наприклад, вранці ви можете сказати: «Можливо, ти сядеш зручненько і подивишся мультики?», «Впевнена, що ти зможеш піднятися сходами і збігти вниз п’ять разів, поки я готую сніданок» або “Спробуй п’ять разів пострибати, поприсідати та доторкнутися до підвіконня у кожній кімнаті”.

– Дихання животом разом з іграшками

Дитина лягає на спину і кладе на живіт улюблену м’яку іграшку. Запропонуйте їй глибоко вдихнути так, щоб іграшка піднялася, а потім видихнути, щоб іграшка опустилася.

– Гра «Замри»

Запустіть на телефоні чи комп’ютері якусь жваву мелодію або пісню. Запропонуйте дитині придумати під цю музику рухи чи танець (покажіть приклад). Через кілька хвилин зупиніть музику і скажіть: «Замри!» Дитина завмирає у смішній позі. Знову запустіть музику. Цю гру можна продовжувати доти, доки дитина отримує від неї задоволення.

– Мильні бульбашки

Пускання мильних бульбашок за допомогою власної руки у якості кільця для видування розвиває тактильні відчуття та заспокоює. Дитина може просто занурити руку у мильний розчин і видувати бульбашки крізь кулак або скласти вказівний та великий палець у формі літери «О». Експериментуйте!

– Квітка та свічка

Щоб навчити дитину глибоко дихати, розкажіть (і покажіть), що вдихати потрібно так, наче нюхаєш квітку, а видихати – наче задуваєш свічки на святковому торті (можливо, наймолодшим дітям це буде незрозуміло – з ними варто спробувати інші вправи).

– Написання смішної історії

Один із членів родини починає історію, інший продовжує, і так далі. Наприклад, мама починає: «Одного дня Петрик пішов на прогулянку, і першим, кого він побачив, був…» Потім тато продовжує: «Рожевий жираф!» Для дитини ця діяльність проста, але водночас смішна і захоплююча. Згодом можна разом намалювати ілюстрації до історії або продовжити її з іншими за допомогою Zoom чи FaceTime.

– Релаксація з йогою

Якщо ви знаєте прості пози йоги – залучайте до вправ дитину. Спробуйте найпростіші, прийнятні для дитини пози, щоб вгамувати емоції, і подивіться, що з цього вийде. Вправа “Лінива кішка прокидається“: уявіть, що ви – лінива кішка, яка щойно прокинулася після солодкого післяобіднього сну. Позіхніть. Скажіть «мяу». А тепер потягніться руками, ногами і спиною – повільно, як кішка. Розслабтеся.

– Написання листа

Залежно від віку дитини, запропонуйте таке заняття: «Давай напишемо листа бабусі про те, чим ми займалися сьогодні вранці. Потім надішлемо його поштою (або почитаємо по телефону)». Дитина може диктувати, а ви – записувати за нею. Що стосується старших дітей, які уже вміють писати, скажіть: «Чому б тобі не написати оповідання про те, що відбувалося сьогодні?» (записуйте за молодшими дітьми, а потім допоможіть їм намалювати малюнки до історії)

– Фото і відео спогади

Розслабляйтеся усією родиною, переглядаючи старі фотографії та відео. Поговоріть про тих, хто зображений на фото, згадайте, чим ви тоді займалися – будь-що, що може викликати у вас посмішку. Навіть дворічні малюки можуть впізнавати когось на фото! За допомогою цифрових засобів (Viber, WhatsApp, Skype, Duo, Zoom тощо) до цього заняття можна долучити тих, кого наразі немає поряд із вами.

– Пір’їна та статуя

Впродовж 10 секунд вдавайте, наче ви – пір’їна, що кружляє у повітрі. Раптово замріть і перетворіться на «статую». Не рухайтеся! Потім повільно розслабтеся і знову станьте пір’їною. Повторіть це кілька разів і закінчіть вправу у розслабленому стані – у формі «пір’їни». (Батьки – обійміть дитину!)

– Антистресові кульки

Візьміть кульку однією чи обома руками, стисніть і відпустіть. Проекспериментуйте зі своїми кульками. Адаптуйте вправу до себе – знайдіть найбільш прийнятну швидкість, силу та тривалість стискань.

– Черепаха

Вдайте, що ви – черепаха, яка неквапливо прямує своєю дорогою. О ні, починається дощ! Зігніться і сховайтеся під своїм «панциром» на десять секунд. Знову виглянуло сонечко – можете виходити зі своєї схованки і продовжити прогулянку. Повторіть вправу кілька разів і закінчіть її у розслабленому стані.

1. Намагайтеся наблизити домашній режим до садкового.

2. Навчайте навичок самообслуговування (одягання, умивання, складання іграшок).

3. В перші дні перебування в дитячому садку залишайте дитину на 2-3 години, поступово збільшуючи час знаходження в дитсадку. Не запізнюйтесь, хоча б у перші дні забирайте дитину вчасно.

4. Не поспішайте відразу забрати дитину додому. Побудьте з дитиною на ігровому майданчику, разом подивіться, як гуляють діти, чим займаються, як спілкуються один з одним та вихователем.

5. Дозвольте дитині взяти із собою в дошкільний заклад улюблену іграшку або якийсь інший безпечний предмет із дому, аби в дитячому садку вона відчувала домашній затишок.

6. Налаштовуйте дитину на те, що в дошкільному закладі на неї чекає багато цікавого: знайомство з новими друзями, яскраві книжки, гарні іграшки, багато веселих розваг тощо.

7. Дитина має відчувати повне розуміння між батьками та вихователями, тоді вона швидше звикає. Ніколи не з’ясовуйте відносин з вихователем (щоб не трапилось!) у присутності дитини.

8. Відвідувати дитячий садок дитині треба лише здоровою.

9. Обмежте відвідування гостей та масових заходів у період адаптації дитини до умов дошкільного закладу, не перевантажуйте її вдома розвивальними заняттями.

10. Говоріть про дошкільний заклад у піднесеному настрої, ніколи не лякайте ним дитину, і головне – будьте терплячими.

        Одне з основних завдань психолога в дитячому навчальному закладі є допомога дитині під час адаптації до дитячого садка. Здатність почуватися комфортно за відсутності близьких дорослих залежить передусім від психологічного віку дитини. Спочатку дитина пов’язана з матір’ю міцними узами залежності: вона тулиться до мами, вимагає щоб та завжди була поруч, грається спокійно тільки в її присутності, періодично перевіряє, чи на місці її «зона безпеки». На третьому році життя характер стосунків з батьками змінюється. Дитина менше орієнтується на безпосереднє фізичне спілкування з матір’ю, а прагне певною мірою партнерських взаємин із батьками. З установленням  певної дистанції між дитиною та її батьками стає можливим відвідування нею дитячого садка. Проте не в усіх дітей хронологічний та психологічний вік збігається. Дитині може бути і чотири роки, а за рівнем розвитку самостійності вона ще не переросла період психологічної залежності від матері. Другою причиною ускладнень адаптації до нових умов може бути надмірна чутливість нервової системи, внаслідок чого дитина надто вразлива, хворобливо реагує на будь-яку невизначеність ситуації. Така реакція часто набуває психосоматичного характеру: весь період адаптації тоді пов’язаний з частими захворюваннями, поганим самопочуттям.

Дуже часто проблеми адаптації дитини до дитсадка виникають унаслідок невдалих педагогічних впливів на нього. Такі проблеми можна попереджати або розв’язувати через роботу психолога з вихователем та батьками. Так, чимало труднощів приносить неврахування дорослими егоцентричної пізнавальної позиції дитини. Ця позиція притаманна молодшим дошкільникам і поступово зникає до початку школи в процесі розумового, психічного та емоційного розвитку особистості. Егоцентрична позиція полягає в тому, що дитина ставить себе у центр всього, що відбувається навкруги. Наприклад, діти вважають, що будь-яка людина думає в даний момент про те ж саме, що й вони. Тому свою розповідь вони можуть почати з середини, сподіваючись, що співрозмовник знає про що йдеться. Егоцентрична позиція зумовлює високу навіюваність дошкільника: так само, як він приписує свої думки іншим, він може «заражатися» чужими оцінками, ставленнями та почуттями. Якщо всім смішно – дитина сміється, якщо всі обурені вчинком кіногероя – дитина ладна його побити. Отже, для того щоб дитина через свій егоцентризм могла перейнятися позитивним ставленням до дитсадка, контекст, в якому про нього згадують, має бути емоційно-позитивним, пов’язаним з успіхами дитини, а не з її невдачами. Дуже часто в процесі виховання дитини не враховується її потреба в любові( у дошкільника ця потреба має свою специфіку «мене люблять якщо я хороший»).  Однією з проблем над вирішенням якої працює психолог, вихователі та батьки є прояви психологічного неблагополуччя дитини.       Такими проявами можуть бути емоційні розлади, невротичні реакції, психосоматичні захворювання, затримка психофізичного розвитку, гальмування пізнавальних потреб(діти стають недопитливими, байдужими), збіднення ігрової діяльності (такі діти грають дуже одноманітно, сюжети їхніх ігор відтворюють не професійні стосунки дорослих, як у здорових дітей, а ті психологічні проблеми, що тривожать дитину). Діти у стані психологічного неблагополуччя гірше їдять, сплять, у них переважають негативні емоції. Негативні емоційні  стани залежно від темпераменту дитини можуть формуватися на фоні збудження (тоді дитина стає імпульсивною, дратівливою, агресивною) або на фоні гальмування (що проявляються у тривожності, скутості, пригніченості тощо). З такою психологічно неблагополучною дитиною дуже важливо налагодити доброзичливі стосунки, всіляко проявляти свою любов до неї, тактовне розуміння і впевненість в її силах. Будь-які присоромлення або незадоволення тільки погіршують її емоційний стан і підсилюють невротичні прояви. І навіть якщо останні з часом зникають, наслідки психологічних травм у вигляді почуття неповноцінності, невпевненості у собі, пасивності залишаються на все життя.

За сприятливих умов психічного розвитку на кінець дошкільного віку почуття й переживання дітей ускладнюються. Зберігаючи емоційність і вразливість, дошкільник втрачає дитячу безпосередність. Підвищуються його самоконтроль, обов’язковість, з’являються почуття провини, справедливості чи несправедливості, моральні переживання – все те, що стане категорією совісті у молодшому шкільному віці. Старшим дошкільникам властиве почуття гідності, вони не витримують зневаги, глузування. Як і раніше,  у них виражена потреба у визнанні, схваленні, підтримці, любові. Причому ці почуття дедалі більше переносяться на однолітків, створюючи складну систему групових відносин. Розвивається вміння ставити себе на місце іншої людини і певною мірою уявляти її почуття та переживання. Розвиток рефлексії та емпатії збагачує внутрішній світ дитини, насичує новим змістом її спілкування, робить поведінку соціально спрямованішою.

Тому, таким важливим фактором при вступі дитини до дитячого закладу є   збереження психічного здоров’я дитини шляхом безпроблемного перебігу адаптації  до дитячого садочка.  Психолог дитячого закладу супроводжує процес адаптації дітей проводячи психодіагностичну роботу, консультативну роботу з батьками, педагогами, корекційно-відновлювальну та розвивальну роботу з вихованцями.

Адаптація – це пристосування організму до умов зовнішнього середовища.

Як ми можемо прогнозувати адаптацію?

Є фактори ризику, які впливають на перебіг адаптації та викликають ускладнення у її процесі. Такими факторами є:

· ускладнення при пологах;

·  маса тіла дитини при народженні менше 2500 гр.;

·  часті інфекційні захворювання дитини;

·  невідповідність домашнього і дитсадкового режимів;

·  відхилення в фізичному та психічному розвитку дитини;

·  відсутність навичок самообслуговування;

·  конфлікти між батьками;

·  зловживання батьків алкоголем;

·  низький культурний і освітній рівень батьків;

·  чоловіча стать дитини:

·  неправильне домашнє виховання.

При наявності у дитини 4 і більше факторів ризику існує ймовірність ускладненого протікання адаптаційного періоду.

Розрізняють три ступені адаптації: легкий, середній і важкий.

                Легкий ступінь адаптації
За легкої адаптації впродовж місяця у дитини нормалізується поведінка. Малюк починає спокійно чи радісно ставитися до дитячої групи. Настрій бадьорий, проявляє зацікавленість довколишнім, у поєднанні з незначним ранковим плачем. Апетит погіршується, проте не дуже і на кінець першого тижня стає звичайним, сон поновлюється протягом 10-15 днів.
Стосунки з рідними за легкої адаптації у дитини не порушуються, малюк легко прощається вранці, швидко відволікається, його цікавлять й інші дорослі, він доволі активний, але не збуджений. До дітей в групі може бути байдужим або зацікавленим. Інтерес до навколишнього поновлюється впродовж 2-3 тижнів з допомогою дорослого.
Мова загальмовується, але дитина відгукується і виконує певні прохання чи вказівки дорослого. До кінця першого місяця поновлюється активне мовлення.
Зниження захисних сил організму значно не виражено і до кінця 2-3 тижня відновлюється. Хворіє не більше разу на місяць, тривалістю не більше десяти днів, без ускладнень.

                Середній ступінь адаптації
Під час адаптації середнього ступеня порушення в поведінці і загальному стані дитини виражені виразніше і триваліше. Сон нормалізується лише через 20-40 днів, якість сну теж незадовільна. Апетит поновлюється в такі самі строки. Настрій нестійкий впродовж всього місяця, значно знижується активність: малюк стає плаксивим, малорухливим, не намагається досліджувати нове оточення, не використовує набутих раніше побутових навичок. Мова або не використовується, або знижується. У грі дитина також не застосовує набутих навичок, гра ситуативна. Всі ці зміни тримаються протягом 5-6 тижнів.
Ставлення дитини до близьких – емоційно-збуджене (плач, крик під час розлучення). Ставлення до дорослих вибіркове. Ставлення до дітей, як правило, байдуже, проте може бути й зацікавленим.
Захворюваність – до двох разів, терміном не більше 12 днів, без ускладнень. Вага не змінюється або дещо знижується. З’являються ознаки невротичних реакцій: вибірковість у ставленні до дорослих і однолітків, спілкування лише за певних умов.

                Важкий ступінь адаптації
Особливу тривогу викликає стан важкої адаптації. Дитина починає тривалий час і важко хворіти, одне захворювання майже без перерви змінює інше, захисні сили організму підірвані і вже не виконують своєї ролі – не запобігають численним інфекційним захворюванням, з якими постійно доводиться стикатися малюку. Це несприятливо позначається на його фізичному і психічному розвиткові.
Інша форма перебігу важкої адаптації – неадекватна поведінка дитини, яка межує з невротичним станом. Дитина погано засинає, сон короткий, скрикує, плаче уві сні, прокидається зі слізьми. Сон чутливий, короткий. Апетит погіршується сильно і надовго, дитина може відмовлятися від їжі або блювати за спроби її нагодувати, можуть виникати функціональні порушення випорожнень, безконтрольні випорожнення.
Під час періоду неспання дитина пригнічена, не цікавиться оточенням. Ставлення до дітей відчужене, однолітків уникає або проявляє агресію. Ставлення до близьких емоційно-збуджене, позбавлене практичної взаємодії. Не реагує на запрошення взяти участь у будь-якій діяльності. Мовою не користується або простежується затримка мовленнєвого розвитку на значний період. Немає настрою, дитина тривалий час плаче, напружено стискає у кулачку носову хустинку чи домашню іграшку. Нам, дорослим, важко усвідомити ступінь її страждань.

Слід пам’ятати, що дитина, яка бурхливо виражає свій протест проти нових умов криком, голосним плачем, вередуванням, чіпляється за маму, падає в сльозах на підлогу, незручна і бентежлива для батьків і вихователів, проте викликає менше хвилювань у дитячих психологів і психіатрів, ніж дитина, яка ціпеніє, стає байдужою до того, що з нею відбувається, до їжі, мокрих штанців, навіть холоду. Така апатія є типовим проявом дитячої депресії.

    Дитина плаче при розставанні з батьками?
” Розповідайте дитині, що цікавого чекає його в дитячому саду (зустріч із друзями, цікава книга, нові пісні й танці, гарні іграшки)
” Будьте спокійні, не проявляйте перед дитиною свого занепокоєння
” Дайте дитині із собою улюблену іграшку або якийсь предмет із дому (можна покласти в кишеню куртки будь-який “секрет” – навіть звичайний великий ґудзик)
” Придумайте та відрепетируйте кілька різних способів прощання (погладжування по спинці, повітряний поцілунок, “секретне слово”)
” Будьте уважні до дитини, коли забираєте його з дитячого саду (розпитайте, чим він займався, похваліть його малюнок або виріб)
” Демонструйте дитині свою любов і турботу (скажіть, що весь день думали про нього, планували спільні заняття на вечір)
” Головне – будьте терплячими!